Історія справи

Постанова КГС ВП від 27.03.2019 року у справі №910/7266/14
Постанова КГС ВП від 27.03.2019 року у справі №910/7266/14
Постанова ВГСУ від 11.02.2016 року у справі №910/7266/14
Ухвала КГС ВП від 29.05.2018 року у справі №910/7266/14
Постанова ВГСУ від 21.05.2015 року у справі №910/7266/14
Постанова ВГСУ від 06.04.2016 року у справі №910/7266/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року Справа № 910/7266/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Удовиченка О.С.суддів:Куровського С.В., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.12.2015

у справі№ 910/7266/14 господарського суду міста Києваза заявою доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агромісто" Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро"пробанкрутство розпорядник майнаГусар І.О.в судовому засіданні взяли участь представники :

Гусара І.О. - Карпунов І.О., ТОВ "Лотуре-Агро" - Чирський Ю.В., Будник К.А.; ТОВ "ІСТ Грейнс" - Луцюк В.В., ТОВ "Діамант-Агро" - Мартинюк О.М., Поддимай А.Б.; ПАТ "Укргазбанк" - Цурка Н.О.; ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" - Полховська Н.М.

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2014 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" (далі - ТОВ "Лотуре-Агро"), визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромісто", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядника майна боржника, заборонено боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави.

Розпорядник майна ТОВ "Лотуре-Агро" арбітражний керуючий Гусар І.О. звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсними договору застави від 03.09.2013, що укладений між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Лотуре-Агро" та п.1.5, 1.6., 1.7 договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014, що укладений між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Діамант-Агро". В обґрунтування позовної заяви розпорядник майна посилався на ч.1 ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та зазначив, що договір застави від 03.09.2013 суперечить ч.1 ст.520 ЦК України, а п.1.5, 1.6., 1.7 договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014 суперечать ст.203, 215 ЦК України. В доповненнях до позовної заяви, заявник посилався на те, що договір застави та договір відступлення права вимоги не містить істотних умов, не посвідчений нотаріально, суперечить ст.25 Закону України "Про оренду землі".

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.08.2015 (суддя Пасько М.В.) задоволено заяву розпорядника майна ТОВ "Лотуре-Агро" арбітражного керуючого Гусара І.О.; визнано недійсним договір застави від 03.09.2013, укладений між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Лотуре-Агро"; визнано недійсним пункти 1.5, 1.6., 1.7 договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014, що укладений між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Діамант-Агро".

Судове рішення мотивоване тим, що, укладаючи договір застави майнових прав оренди земельних ділянок, ТОВ "Лотуре-Агро" (орендар за договорами оренди земельних ділянок) не отримав дозволів у власників земельних ділянок (орендодавців), чим порушив вимоги ч.1 ст.520 ЦК України. Посилаючись на ст.35 ГПК України, судом першої інстанції зазначено, що рішенням господарського суду Сумської області у справі №920/983/14 встановлено, що передача ТОВ "Лотуре-Агро" в заставу ПАТ "Банк Камбіо" права оренди земельних ділянок є неправомірною, а, відтак, ПАТ "Банк Камбіо" неправомірно отримало в заставу право оренди земельних ділянок, а, отже, неправомірно відступило їх ТОВ "Діамант-Агро".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 (колегія суддів: Верховець А.А., Остапенко О.М., Шипко В.В.) ухвалу господарського суду м. Києва від 11.08.2015 скасовано в частині задоволення вимог про визнання недійсними пунктів 1.5, 1.6., 1.7 договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014, що укладений між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Діамант-Агро" і припинено провадження в цій частині; в решті ухвалу господарського суду м. Києва від 11.08.2015 залишено без змін.

В обґрунтування постанови, суд апеляційної інстанції послався на те, що договір застави від 03.09.2013 укладено з порушенням вимог ст.583 ЦК України, оскільки застава права оренди земельних ділянок здійснювалася без згоди власників земельних ділянок, зазначений преюдиціальний факт встановлено під час розгляду справи № 920/983/14 Харківським апеляційним господарським судом. Припиняючи провадження у справі в частині визнання недійсними пунктів 1.5, 1.6., 1.7 договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014, що укладений між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Діамант-Агро", суд апеляційної інстанції послався на ч.1 ст.80 ГПК України та зазначив, що в межах справи про банкрутство на підставі ч.1 ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги мають заявлятись саме щодо боржника та вчинених саме ним правочинів і підстави, наведені в обґрунтування такого позову мають відповідати тим, що визначені ст.20 Закону.

ТОВ "Діамант-Агро" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Діамант-Агро" на ухвалу господарського суду м. Києва від 11.08.2015, скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 11.08.2015 в частині визнання недійсним договір застави від 03.09.2013, укладений між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Лотуре-Агро".

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема: ч.1 ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), ст.1, ст.41 ГПК України, ст.583 ЦК України. На думку заявника підстави заявлені розпорядником майна боржника відмінні від визначених ст. 20 Закону, а посилання на порушення вимог ст.583 ЦК України є невірним, оскільки договором оренди не передбачалось будь-яких положень щодо надання згоди власникам земельних ділянок на передачу в заставу майнових прав на земельну ділянку. Крім того, скаржником зазначено, що суд розглядав позовну заяву розпорядника майна за правилами позовного провадження в межах справи про банкрутство.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Частиною 1 ст. 20 Закону визначено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав, зокрема, якщо боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Таким чином, Законом визначено спеціальні правові підстави, відповідно до яких господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство може бути визнано недійсним правочини (договори) боржника, які були вчинені ним протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

Звернення розпорядника майна боржника із заявою в порядку ст. 20 Закону, зумовлює необхідність встановлення судом наявності чи відсутності підстав, які передбачені саме цією статтею.

Однією із таких підстав, є та, що боржник протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Судами встановлено, що договір застави укладений між боржником та ПАТ "Банк Камбіо" протягом останнього року, що передував порушенню провадження у справі про банкрутство ТОВ "Лотуре-Агро", внаслідок зазначеного правочину боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог за кредитним договором №487/02-2009 від 08.09.2009, кредитним договором №001/1-2012/840 від 15.02.2012 та договором про надання банківської гарантії №005г-2013/980 від 21.02.2013, укладеними між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "Лотуре-Агро".

Як вбачається з умов спірного договору застави предметом застави є право оренди земельних ділянок (майнові права), яке належить ТОВ "Лотуре-Агро" на підставі договорів оренди землі, укладених з власниками земельних ділянок.

Згідно п. 2.3.4. спірного договору, заставодавець зобов'язаний повідомити орендодавців про заставу права оренди земельних ділянок (майнових прав), та перевести на заставодержателя в безспірному порядку заставлені права відповідно до умов цього договору (п.2.3.5.)

Порядок реалізації заставних прав, визначено статтею 3 договору застави. Так, право оренди земельних ділянок переходить до заставодержателя наступного робочого дня з моменту порушення заставодавцем будь-яких умов зобов'язань, вказаних у договорі застави.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Згідно ст.3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майнові права - це будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Разом із цим, ч. 2 ст. 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що на момент укладення договору застави від 03.09.2013, була відсутня письмова згода власників земельних ділянок на передачу права оренди земельних ділянок в заставу до ПАТ "Банк Камбіо".

Окрім вищенаведених правових норм, що регулюють правовідносини застави майна та майнових прав, спеціальним законодавством визначені окремі положення щодо застави такого особливого виду майнових прав як право оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Приписами ч.5 ст.93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, власником земельної ділянки.

Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця.

Отже, майнове право оренди земельної ділянки - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника. Враховуючи те, що укладання договору оренди здійснюється за згодою орендодавця, а реалізація права застави можлива лише шляхом набуття права оренди, то і передача права оренди земельної ділянки здійснюється власником земельної ділянки, оскільки лише власник земельної ділянки може самостійно визначити термін, на який він бажає укласти договір оренди земельної ділянки.

Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Враховуючи, що договір застави від 03.09.2013 укладено без врахування вимог чинного законодавства, а саме: ст.ст.520, 583 ЦК України, ст.ст.90, 93 Земельного кодексу України, ст.16 Закону України "Про оренду землі", суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання спірного договору застави недійсним й обґрунтовано задовольнили заяву розпорядника майна боржника в цій частині.

З матеріалів справи вбачається, що 18.04.2014 ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "Діамант-Агро" уклали договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами, відповідно до умов якого ТОВ "Діамант-Агро" прийняв від ПАТ "Банк Камбіо" право вимоги і став кредитором за договорами укладеними ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "Лотуре-Агро": кредитним договором №487/02-2009 від 08.09.2009, кредитним договором №001/1-2012/840 від 15.02.2012 та договором про надання банківської гарантії №005г-2013/980 від 21.02.2013.

Згідно п.п. 1.6 та 1.7 договору від 18.04.2014 ПАТ "Банк Камбіо" передало позивачу право на задоволення вимог за кредитним договором №487/02-2009 від 08.09.2009, кредитним договором №001/1-2012/840 від 15.02.2012 та договором про надання банківської гарантії №005г-2013/980 від 21.02.2013 шляхом набуття права оренди на земельні ділянки. З моменту підписання договору позивач набуває право вимоги за основними договорами (кредитними договорами та договором про надання банківської гарантії) та стає орендарем в договорах оренди, право на оренду яких було заставлено.

Згідно ч.1 ст.103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.

Підставами для скасування рішення місцевого господарського суду відповідно до п.4 ч.1 ст.104 ГПК України є порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до ст.58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні. За клопотанням сторін або з власної ініціативи суд об'єднує кілька вимог, що випливають з корпоративних відносин і пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Рішення суду першої інстанції про визнання недійсним п.1.5, 1.6 та 1.7 договору від 18.04.2014 про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "Діамант-Агро", прийнято з порушенням вимог ч.3 ст.58 ГПК України: оспорювані правочини не є однотипними і є різними за суб'єктним складом, оскільки договір застави укладено між ТОВ "Лотуре-Агро" та ПАТ "Банк Камбіо", а договір про відступлення права вимоги, укладений між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "Діамант-Агро". Таке об'єднання позовних вимог про визнання недійсним договору застави та договору про відступлення права вимоги за кредитним договором в даному випадку перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін.

Отже, висновок апеляційного господарського суду щодо припинення провадження в частині визнання недійсними п.1.5, 1.6 та 1.7 договору від 18.04.2014 про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ "Банк Камбіо" і ТОВ "Діамант-Агро" є законним.

Втім, припинення провадження у справі щодо вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним договором із зазначених підстав не позбавляє осіб, які вважають, що їх права порушені цим договором, права звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Доводи заявника касаційної скарги щодо неправомірного розгляду в межах справи про банкрутство позовної заяви розпорядника майна, поданої в порядку ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки враховуючи вимоги ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Враховуючи вищезазначене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 у справі № 910/7266/14 залишити без змін.

Головуючий О.С. Удовиченко

Судді С.В. Куровський

В.Ю. Поліщук